Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім'ям для нас, українців, стало ім'я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад двісті років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю. На Шевченківських читаннях наші читачі декламували улюблені твори поета.
Він був сином мужика – і став велетнем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей, у ненависть і погорду, а віри в бога у зневіру і песимізм. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори… (Іван Франко)
Коментарі
Дописати коментар